Як умру, то поховайте мене москалюги,
не стерпіли українці над собой наруги.
Гнали мене із престолу, гнали як гандона,
я аж поспіхом забув з золота батона.
Утікав я вертольотом з свого Межигір'я,
по дорозі лиш губив, як той півень пір'я.
Хоча зразу я не здався, не захотів миру,
сам собі, своїм указом я вирив могилу.
Закопайте мене в землю й забудьте образи.
а надгробком ви поставте мого унітаза.
І на ньому пов'яжіть з триколора банта.
більш не схочуть українці такого гаранта.
Не накаже мене й Путін ляпасом по сраці,
поруч мене ви повісьте Пшонку на гіляці.
Нехай вітер його тілом день і ніч гойдає.
хай народ таких злодіїв більше не зазнає.
Признаюсь Вам, українці, президент я х...єв,
поруч мене хай спочине Захарченко й Клюєв.
Після себе я залишив одні лиш руїни,
попрошу ще Симоненка вигнати з країни.
Бо якщо за ним іти "труден путь и долог",
він такий є комуніст, як я гінеколог.
Тепер за мною в Україні ніхто не заплаче.
і смертей всіх тих Героїв ніхто не пробачте.
Тож пробачте Українці й житєлі Донбасу,
що довірили вкраїну мені під...су.
© Іван Тимощу